Учитись важко, а учить ще важче

 

Валерія Пустовіт

Для викладача кафедри української філології та журналістики Факультету гуманітарних наук, психології та педагогіки СНУ ім. В.Даля, доктора філологічних наук, професора В.Ю.Пустовіт ці слова видатного українського поета й прозаїка Петра Сингаївського вже давно стали викладацьким і життєвим кредо.

Учитись важко, а учить ще важче,

Але не мусиш зупинятись ти!

Як дітям віддаси усе найкраще,

То й сам сягнеш нової висоти!

Бажання «віддати дітям усе найкраще» виникло у Валерії Юріївни ще тоді, коли вона сама була дитиною:

«У житті кожної людини є періоди, які запам’ятовуються на все життя. У маленькому віці дитина поруч з батьками, близькими їй людьми, потім – перше знайомство з однолітками в дитячому садочку, вихователька, перша вчителька, доросле й невідоме майбутнє. Перед випускником школи стоїть нелегке завдання у виборі професії, яка приноситиме задоволення й радість. Часто свою думку нав’язують батьки, дуже рідко рішення приймають самі діти.

Мрія стати вчителем була в мене з першого класу, неабиякий вплив на цей вибір зробила перша вчителька. Деякий час я вагалася з обранням факультету, але неспокійні, бурхливі 90-ті роки зробили свою справу. У Луганську був тоді єдиний клас з поглибленим вивченням української мови й літератури (гімназія з’явилася пізніше), нас було всього семеро, двоє вступили на факультет української філології Луганського державного педагогічного інституту імені Тараса Шевченка.

Часи тоді були складними: відродження нової країни, здобуття Україною суверенітету й незалежності, руйнування старих стереотипів мислення й керівництва. 17-річна молодь не могла знайти свого місця, та й обставини життя не в кожній родині були сприятливими. Моїми першими друзями й наставниками стали саме викладачі інституту.

Професорсько-викладацький склад багато уваги приділяв не лише навчанню й вихованню студентської молоді, а й пошукам шляхів зацікавлення науковими дослідженнями. З другого курсу навчання я почала займатися спробами в царині лінгвістичних розвідок, потім перемогла любов до літератури.

На п’ятому курсі при написанні дипломної роботи разом з науковим керівником ми досліджували національно-культурний мовний компонент у структурі художнього тексту на матеріалі історичного роману Д.Мордовця.

Після успішного захисту й рекомендації до вступу до аспірантури пройшло три роки. Тема дипломного дослідження переросла в кандидатську дисертацію, я стала кандидатом філологічних наук, доцентом кафедри української мови та літератури Східноукраїнського національного університету, потім доктором філологічних наук і професором.

Історики стверджують, що світ розвивається по спіралі. Споглядаючи сьогодні національно-політичну ситуацію в нашій країні, я переймаюся душею за нинішніх випускників, згадуючи себе в ті буремні роки становлення державності. Щодня перед кожним свідомим українцем стоїть непростий вибір, ще важче – юнакам і дівчатам.     

У непростих умовах евакуйованого вишу викладачі кафедри не опускають рук. Ми з нашими студентами постійно в науковому літературознавчому й лінгвістичному пошуку, беремо участь у Всеукраїнських і міжнародних олімпіадах, конкурсах, конференціях, ювілейних заходах.

Наша кафедра української мови та літератури зазнала змін, тепер ми готуємо разом з українськими філологами й журналістів, які вчаться висвітлювати події, створювати мас-медіа, працювати на радіо й телебаченні.

Я вірю, що майбутнє України – за сьогоднішніми абітурієнтами й студентами Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля».