Живі книжки Живої бібліотеки

 

У новозбудованому павільйоні в університетському парку поблизу навчального корпусу СНУ ім. В.Даля студенти та викладачі зібралися для читання. Однак читали вони не книжки, а людей. Ініціативу «Жива бібліотека: як конфлікт вплинув на мене» реалізували далівці Рената Мехрабова та Микита Артюшенко.

Згідно з ідеєю проекту запрошені на зустріч з «читачами» люди виступають у ролі «живих книг». Цього разу п’ятеро гостей, серед яких і мешканці Луганська, і корінні сєвєродончани, гортали сторінки своїх життів, розповідаючи, як конфлікт на сході України змінив їхні долі.

Їз великою увагою та щирою зацікавленістю відвідувачі «Живої бібліотеки» знайомилися з історіями Ганни Борової, радника з питань примирення та соціальної єдності в Луганській області Програми розвитку ООН,  Дениса Денищенка, директора департаменту зовнішніх зносин, зовнішньоекономічної та інвестиційної діяльності Луганської ОДА, Олени Єремєєнко, студентки третього курсу СНУ ім. В.Даля, фотографа, ілюстратора та художника, Аріфа Багірова, соціального інноватора, Марії Гуляєвої, координатора Сєвєродонецького офісу БФ «Восток-SOS».

Дуже по-різному складалося життя цих прекрасних людей впродовж останніх трьох років. Однак є багато чого, що їх споріднює.

По-перше, це прийняття високої відповідальності. Якщо раніше вони були відповідальними за порівняно вузьке коло (власна особа, сім’я, колектив, друзі), то події, що грубо вирвали їх із так званої зони комфорту, змусили усвідомити свою особисту відповідальність за безліч людей, постраждалих внаслідок конфлікту, і загалом за усю державу.

По-друге, потрясіння останніх років пробудили або активізували в них найкращі риси характеру, які в колишньому мирному буденному житті не знаходили яскравого вираження – рішучість, наполегливість, відвертість, співчуття до геть незнайомих людей, що опинилися в скрутному становищі, і прагнення їм допомогти.

А от що вкрай важливо – так це те, що в них не пробудилися жорстокість, ненависть і злість. Всі вони прагнуть до примирення. Але не в розумінні капітуляції, а в намаганні очистити людські душі від зла. А цього можна досягти лише одним способом – самому творити добро. Що й намагається робити кожен з них на своєму місці.

 Що ж стосується літературної сторони проекту, то, вислуховуючи історії гостей, хотілося визначити, до якого самого жанру вони належать. В них є елементи і патріотичної лірики, і виробничої драми, й історичного детективу, і пригодницького та навіть авантюрного роману. Однак, мабуть, спільним для усіх був би класичний жанр роману виховання – оповідь про те, як під впливом зовнішніх обставин відбувається психологічне, моральне та соціальне формування особистості. Такої особистості, що надихає кожного з оточуючих писати книгу власного життя гідно, чесно і талановито.