Print

У Далівському університеті пройшла зустріч, присвячена 22-ій річниці виведення радянських військ з Афганістану

 

У Східноукраїнському національному університеті імені Володимира Даля відбулася зустріч з солдатами, які пройшли афганську війну. Вечір був присвячений 22-ій річниці виведення радянських військ з Афганістану. 

Зустріч провели студенти факультетів масових комунікацій і систем рейкових комунікацій в музеї «Історії та досягненнь» СНУ ім. В. Даля. Вечір був відкритий відеопрезентацією, в якій студентам показали хроніку і документальні кадри тих років. Війна в Афганістані тривала з 1979 – 1989 рр. Вона тривала дев’ять років, один місяць і дев’ятнадцять днів.

Дівчата з факультету масових комунікацій виконали дві пісні: «Расскажи, отец» і «Кончилась война». Потім надали слово гостям: Олександру Акулову – полковнику запасу, танкісту; Сергію Клімову – підполковнику запасу десантно-штурмової бригади; Ігорю Малкову – майору запасу вертольотної авіації; Валерію Палагуте – старшому прапорщику артилерії запасу. Кожен встиг розповісти своє сприйняття, розуміння того, що відбувалося в ті страшні роки.

Олександр Акулов розповів студентам «свою» історію війни, чому радянські війська увійшли на територію Афганістану. Потім Олександр Миколайович запитав дівчат і хлопців, що на їхню думку найважче на війні. Відповіді були різні: вижити, вбивати людей, залишатися людиною, втрачати друзів, морально себе налаштувати … Відповідь полковника не змусила себе чекати: «Найважче на війні – побут. Як помити солдата, нагодувати, як доставити чисту білизну і зберегти, щоб не захворів. Тому що стільки захворювань, скільки було там, ми ще не бачили».

 «Мої батьки захищали батьківщину у Великій Вітчизняній війні. Я ніколи в житті не думав, що мені на своїй шкурі доведеться випробувати війну. Це страшна, безглузда справа». – Поділився спогадами зі свого юнацтва Сергій Клімов. «Пацани, які поклали свої життя – виконали свій обов’язок. І жодна хроніка, жодний документальний фільм не передасть тих почуттів, тих шалено страшних днів, які ми пережили. Мені здається, що самим щирим свідченням тих днів можна назвати солдатські пісні». – розповів про свої почуття підполковник запасу і виконав кілька пісень російською та українською мовами. Вони присвячені виведенню військ з Афганістану «Вальс 15 февраля», військовим водіям, дембелям «Дембельская лягушачья, или Казённые сны». Про останню Сергій Григорович розповів докладніше: «У систему військової розвідки входить скромне формування – Спеціальна розвідка ВМФ. Цих хлопців називають бойовими плавцями, котиками, морськими розвідниками-диверсантами. А в усьому світі ця братія іменується «Фрог», тобто жаба. Пісня присвячується «жябам», перед мужністю яких колишній сухопутний Фрог – «Карась» – схиляє голову. Хлопці ж перебувають на службі і як кожному солдату, їм, природно, сняться сни. А найчастіший сон – дембель».

Ігор Малков розповів, що йому і його команді теж було важко допомагати солдатам. Їм потрібно було думати про те, як організувати підтримку з повітря, доставити вантажі, продукти або висадити війська. Старший прапорщик розповів, що вони з хлопцями встановили на території Афганістану пам’ятник «загиблим пацанам».

Валерій Палагута не став розповідати про події тих років. Він просто відповів на кілька запитань від студентів: як важко було повернутися до звичайного людського життя після страшних військових днів, і чи пам’ятає Валерій Федорович свій останній бій. Старший прапорщик розповів, що остання його операція була по знищенню школи в районі Кандагара.

Наприкінці зустрічі гості запропонували відкрити в музеї Далівського університету відділ, присвячений війні в Афганістані, і  як перший внесок до цього відділу подарували музею “Книгу пам’яті про радянських воїнів, загиблих в Афганістані”, в якій шанується пам’ять більше 160 загиблих мешканців нашої області.

Підготувала: Альона Ізваріна