Валерія Пустовіт
Для викладача кафедри української філології та журналістики Факультету гуманітарних наук, психології та педагогіки СНУ ім. В.Даля, доктора філологічних наук, професора В.Ю.Пустовіт ці слова видатного українського поета й прозаїка Петра Сингаївського вже давно стали викладацьким і життєвим кредо.
Учитись важко, а учить ще важче,
Але не мусиш зупинятись ти!
Як дітям віддаси усе найкраще,
То й сам сягнеш нової висоти!
Бажання «віддати дітям усе найкраще» виникло у Валерії Юріївни ще тоді, коли вона сама була дитиною:
«У житті кожної людини є періоди, які запам’ятовуються на все життя. У маленькому віці дитина поруч з батьками, близькими їй людьми, потім – перше знайомство з однолітками в дитячому садочку, вихователька, перша вчителька, доросле й невідоме майбутнє. Перед випускником школи стоїть нелегке завдання у виборі професії, яка приноситиме задоволення й радість. Часто свою думку нав’язують батьки, дуже рідко рішення приймають самі діти.
Мрія стати вчителем була в мене з першого класу, неабиякий вплив на цей вибір зробила перша вчителька. Деякий час я вагалася з обранням факультету, але неспокійні, бурхливі 90-ті роки зробили свою справу. У Луганську був тоді єдиний клас з поглибленим вивченням української мови й літератури (гімназія з’явилася пізніше), нас було всього семеро, двоє вступили на факультет української філології Луганського державного педагогічного інституту імені Тараса Шевченка.
Часи тоді були складними: відродження нової країни, здобуття Україною суверенітету й незалежності, руйнування старих стереотипів мислення й керівництва. 17-річна молодь не могла знайти свого місця, та й обставини життя не в кожній родині були сприятливими. Моїми першими друзями й наставниками стали саме викладачі інституту.
Професорсько-викладацький склад багато уваги приділяв не лише навчанню й вихованню студентської молоді, а й пошукам шляхів зацікавлення науковими дослідженнями. З другого курсу навчання я почала займатися спробами в царині лінгвістичних розвідок, потім перемогла любов до літератури.
На п’ятому курсі при написанні дипломної роботи разом з науковим керівником ми досліджували національно-культурний мовний компонент у структурі художнього тексту на матеріалі історичного роману Д.Мордовця.
Після успішного захисту й рекомендації до вступу до аспірантури пройшло три роки. Тема дипломного дослідження переросла в кандидатську дисертацію, я стала кандидатом філологічних наук, доцентом кафедри української мови та літератури Східноукраїнського національного університету, потім доктором філологічних наук і професором.
Історики стверджують, що світ розвивається по спіралі. Споглядаючи сьогодні національно-політичну ситуацію в нашій країні, я переймаюся душею за нинішніх випускників, згадуючи себе в ті буремні роки становлення державності. Щодня перед кожним свідомим українцем стоїть непростий вибір, ще важче – юнакам і дівчатам.
У непростих умовах евакуйованого вишу викладачі кафедри не опускають рук. Ми з нашими студентами постійно в науковому літературознавчому й лінгвістичному пошуку, беремо участь у Всеукраїнських і міжнародних олімпіадах, конкурсах, конференціях, ювілейних заходах.
Наша кафедра української мови та літератури зазнала змін, тепер ми готуємо разом з українськими філологами й журналістів, які вчаться висвітлювати події, створювати мас-медіа, працювати на радіо й телебаченні.
Я вірю, що майбутнє України – за сьогоднішніми абітурієнтами й студентами Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля».
