Print

Вахтанг Кіпіані розповів далівцям про історичну пам’ять

 

У Східноукраїнському національному університеті імені Володимира Даля відбулася зустріч студентів та викладачів з українським журналістом, публіцистом, істориком і головним редактором інтернет-видання «Історична правда» Вахтангом Кіпіані. Зустріч пройшла на філологічному факультеті за ініціативою завідуючої кафедри журналістики доцента Ірини Кошман.

Вахта́нг Теймура́зович прочитав для далівців одну зі своїх лекцій під назвою «Минуле як майбутнє». В ній він говорив про правду та конфлікти в історії, журналістиці та політиці. Також мова йшла про різну культурну та історичну пам’ять і вміння її комунікувати в журналістських матеріалах для подолання соціальних конфліктів та суперечок.

У своїй розповіді журналіст проаналізував деякі особливості функціонування історичної пам’яті. Аудиторією разом із лектором були визначені місця зустрічі людини з історією, серед яких: родина, школа, мас-медіа, музеї, книги. Як відзначив Вахтанг Кіпіані, у кожного своя правда – і у солдата Червоної армії, і у бійця УПА, і у партизана об’єднання Ковпака. Тому він і намагається зібрати ці «історії» в одному місці та проінтерпретувати за допомогою свого інтернет-проекту «Історична правда».

На заході обговорювали й іншу, вельми актуальну зараз тему. Одним із феноменів функціонування пам’яті в публічному просторі сучасної України є той факт, що більша частина держави маркована топонімами радянської реальності. Є деякі назви, що відносяться до української традиції, але більша частина назв в Центральній, Східній і Південній Україні досі зберігає риси радянської. На думку Вахтанга Теймура́зовича, це не є добре.

«Метою розповіді було донесення до слухачів те, як багато у світі брехні і як важливо своєчасно це помітити, – відмітив Вахтанг Кіпіані. – Нажаль, люди знають багато різноманітних постатей лише з однієї сторони, або ж не знають їх зовсім, хоча на їх честь названі вулиці, проспекти і навіть міста. Втім, якщо пам’ятники і назви радянського минулого тягнуть нас назад як мертвий вантаж, то і нові, націоналістичні герої, можуть стати на шляху розвитку України як європейської країни. Суперечливість і неоднозначність героїв для однієї частини населення України, і їх безумовна об’єктивність для іншої – тільки підливають масла у вогонь, не дозволяючи знайти якийсь компроміс для будівництва пантеону «загальних» героїв».

Деяку частину своєї лекції журналіст присвятив аналізу такого феномену, як різні національні конкурси, які намагаються визначити «кращу десятку» або «топ-100» видатних діячів тієї чи іншої країни. В Україні конкурс показав, наскільки різним є десятка лідерів нації в залежності від географії голосуючих. Втім, з іншого боку українські реалії демонструють наявність спільних фігур в політичному, культурному контексті, як для Західної України, так і для Східної і Південної.

Далівці слухали виступ достатньо уважно, зацікавлені простою та цікавою розповіддю. Тим більше, що під час своєї лекції журналіст оперував різноманітними картами, цифрами та поняттями. Присутні в аудиторії приймали активну участь в обговоренні, висловлюючи свою думку або ж ставлячи питання. Як відмітили самі студенти, лектор сподобався завдяки великій харизмі, вмінню зацікавити та легкості в передачі інформації.

20160218kip1