Про університет

ДАТА ЗАСНУВАННЯ

27.03.1920 р.

ЮРИДИЧНА АДРЕСА

СТАТУС

СТИСЛА ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ УНІВЕРСИТЕТУ

Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля бере початок свого розвитку з 27 березня 1920 року, коли в Луганську створено перший вищий навчальний заклад у Донбасі з підготовки кадрів для машинобудівних підприємств. Він тоді мав механічний і електротехнічний факультети, де працювало 20 викладачів і навчалося 132 студенти. У період Другої світової війни машинобудівний інститут (таку назву він мав у ті роки) був евакуйований до м. Омська і став базою для створення найбільшого у Сибіру Омського політехнічного інституту (сьогодні – Омський державний технічний університет).

8 травня 1993 року Постановою Кабінету Міністрів України на базі Луганського машинобудівного інституту та декількох вищих навчальних закладів м. Луганська та Луганської області створено Східноукраїнський державний університет. У 2000 році йому надано статус національного, а у 2001 присвоєно ім’я Володимира Даля. У 2010 році університет одержав статус самоврядного (автономного) національного дослідницького вищого навчального закладу.

За роки існування підготовлено понад 190 тисяч висококваліфікованих фахівців.

У 2010 році загальна чисельність студентів, аспірантів, докторантів і слухачів, які навчалися в університеті на той час за всіма формами навчання, становила понад 30 тисяч осіб.

До структури Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля входило: 8 інститутів і 17 факультетів у містах Луганськ, Сєвєродонецьк, Краснодон, Рубіжне, Антрацит, Ялта, Євпаторія, Феодосія, Скадовськ, Інститут післядипломної освіти і дистанційного навчання, Коледж університету, Сєвєродонецький хіміко-механічний технікум, Центр довузівської підготовки та профорієнтації.

В університеті діяло 110 філій кафедр на виробництві, Центр з перепідготовки управлінських кадрів для сфери підприємництва, Науково-дослідний інститут прикладної екології, Науково-дослідний інститут управляючих систем, 40 науково-дослідних лабораторій, наукова бібліотека з фондом близько одного мільйона примірників, сім навчально-науково-виробничих комплексів, 18 навчальних комплексів, видавництво з типографією, бізнес-центр, інші структурні підрозділи.

В університеті працювало 36 Заслужених діячів освіти, науки і техніки та 92 відмінника освіти України. Серед викладачів, які вели навчальний процес, 971 з науковими ступенями та вченими званнями, з яких 182 доктори наук, професори.

Докторантура й аспірантура відповідно за 20 і 54 спеціальностями готували кадрове поповнення науково-педагогічного складу. Створено 15 спеціалізованих вчених рад із захисту докторських і кандидатських дисертацій із 22 спеціальностей.

Потужна матеріально-технічна база розташовувалася у 57 навчально-лабораторних корпусах і спорудах загальною площею близько 230 тис. кв. м. У навчальному процесі студентами використовувалося близько 3200 сучасних комп’ютерів. Університет також мав: санаторій-профілакторій на 100 місць, бази відпочинку в м. Євпаторія, Скадовськ, Феодосія та Ялта АР Крим, а також на річці Сіверський Донець. Для студентів функціонували 8 гуртожитків на 4000 місць, 6 їдалень на 824 місця, 12 буфетів на 452 місця, медичні пункти. Для занять спортом і фізичною культурою університет мав стадіони, спортивні корпуси, літні спортивні споруди тощо.

Тобто було створено усі умови для гармонійного розвитку особистості студента в ВНЗ, який повною мірою став відповідати статусу дослідницького університету і став центром культури, знань та досліджень. Це було підтверджено і на документальному рівні (атестація, акредитація) і сутнісно (небагато вузів, навіть класичних університетів, можуть відзначитися практично повним охопленням всіх галузей знань, що є в країні). Відмінною особливістю університету стала демократизація навчального процесу, зокрема побудова творчих взаємовідносин між викладачем та студентом, а саме – перехід від принципу «викладач – вчить, а студент – вчиться» до принципу «викладач і студент – це рівноправні партнери».

Нажаль, динамічний поступ Далівського університету було перервано через збройний конфлікт на території Луганської області.

У вересні 2014 року університет було тимчасово до закінчення збройного конфлікту переміщено до м. Сєвєродонецьк, де на базі свого відокремленого структурного підрозділу (технологічного інституту) відновлено навчальний процес.

Евакуація вишу до Сєвєродонецька інтенсифікувала подальший розвиток дистанційної освіти. У короткий термін протягом трьох місяців (вересень, жовтень, листопад) було відновлено роботу системи дистанційного навчання. Станом на квітень 2015 року кількість розроблених і впроваджених в навчальний процес дистанційних курсів досягла майже 4000.

Це стало можливим завдяки тому, що починаючи з 2010 року викладачі СНУ ім. В. Даля розпочали застосовувати дистанційні та інші інноваційні методи з метою підвищення якості й доступності освіти. У 2012 році рішенням Вченої ради університету цей процес набуває планомірного характеру: були розроблені та ухвалені нормативно-правові документи щодо запровадження дистанційного навчання та щодо діяльності Центру дистанційної освіти; організовано підвищення кваліфікації науково-педагогічних працівників університету. До квітня 2014 року, тобто ще до переміщення університету, кількість створених дистанційних курсів досягла понад однієї тисячі, а кількість сертифікованих для дистанційної освіти викладачів університету становила 540 осіб.

З 2014 року Університет облаштовувався на базі декількох корпусів свого підрозділу – Сєвєродонецького технологічного інституту. Подальший період відновлення діяльності закладу став прикладом стійкості, прагнення до розвитку та підвищення якості освіти навіть в складних умовах існування поблизу лінії фронту та перманентних бойових дій. Університетська спільнота навчилася співпрацювати для організації навчальної діяльності з міжнародними донорами-партнерами. Було реалізовано понад 50 міжнародних, національних та регіональних проєктів, створено 16 нових лабораторій та сучасних мультифункціональних освітніх просторів. Для цього в університет було залучено понад 1,5 млн євро та обладнання в рамках міжнародної технічної допомоги. Стрімкий розвиток Університету обірвала російська агресія 24 лютого 2022 року.

У лютому Міністерство освіти і науки рекомендувало нашому університету для переміщення м. Кам’янець-Подільський. Студенти і співробітники евакуювалися на базу Подільського державного університету, пізніше на додаткову локацію у м. Дніпро, на базу Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара.

Згідно з Наказом Міністерства освіти і науки №922 від 18.10.2022 СНУ ім. В. Даля отримав локацію у м. Києві.

У структурі університету функціонують: 8 факультетів, Центр удосконалення освіти, 1 науково-дослідний інститут, 36 кафедр, 1 спільна філія НАН та МОН України, 12 галузевих та спеціалізованих науково-дослідних лабораторій.

В університеті навчається 4435 студент (станом на 01.01.2023), освітній процес забезпечують 329 науково-педагогічних та наукових працівників (з них 72 – докторів наук, 191 – кандидатів).

Набір на навчання здійснюється за 117 освітніми програмами. Відбувається підготовка фахівців з енергетики, хімічних технологій, логістики, комп’ютерних наук, кібербезпеки, з широкого спектра інженерних, соціальних і гуманітарних наук, за всіма галузями сучасного наукового знання.

У рейтингу 2022 р. «ТОП-200 Україна» університет займає 51 місце

У науковометричній базі SCOPUS за результатами посилань на публікації науковців університету займає 45-е місце.

СНУ ім. В. Даля є одним з 35 українських вишів, які включено до «QS EECA University Rankings» 2022.

Ефективному управлінню якістю освітньої діяльності в університеті сприяє запровадження і постійний розвиток електронного кампусу (eCampus) університету. Адже цифровізація для вишу залишається одним з пріоритетів.

РЕКТОРСЬКИЙ КОРПУС

Згідно рішенню конференції трудового колективу (2012р.) Почесне звання «Заслужений професор СНУ імені Володимира Даля» доповнювалось синонімом «Почесний ректор», а також уточнювалось поняття, за що присвоювалось це звання. Уточнювання внесено до останньої редакції Статуту університету (2014р.) в текст визначення головної основи для присвоєння названого Почесного звання: «Зміна статусу вищого навчального закладу на більш високий, підвищення рівня акредитації». Тому розділ «Ректорський корпус» складається з двох підрозділів: «діючий ректор» і «заслужені професори (почесні ректори), які змінили статус вищого навчального закладу на більш високий».

Народилась 16 липня 1961 р. у с. Боровське Луганської обл. У 1984 р закінчила фізико-технічний факультет Дніпропетровського державного університету за спеціальністю «Виробництво літальних апаратів» (кваліфікація – «інженер-механік»), отримавши диплом з відзнакою. З цього ж року працювала у Рубіжанській філії Ворошиловградського машинобудівного інституту, а з 1988 р. – старшим викладачем та доцентом кафедри загальноосвітніх дисциплін Сєвєродонецького факультету обчислювальних комплексів і систем Харьківського інституту радіоелектроніки.

У 1991 р. захистила дисертацію кандидата фізико-математичних наук «Аналітичний розрахунок псевдопружності» зі спеціальності «Механіка деформівного твердого тіла» у Санкт-Петербурзькому державному технічному університеті. Дисертацію на здобуття наукового ступеню доктора наук захистила у 2009 р. в Криворізському технічному університеті. У 2011 році присвоєно вчене звання професора по кафедрі комп’ютерно-інтегрованих систем управління. Наукове стажування проходила в польському університеті інформатики та мистецтв (м.Лодзь).

У 1994 р. на базі Сєвєродонецької філії Східноукраїнського державного університету та Сєвєродонецького факультету обчислювальних комплексів и систем був заснований Сєвєродонецький технологічний інститут (СТІ) Східноукраїнського державного університету. З часу заснування СТІ по 2000 р. Поркуян О.В. працювала доцентом на кафедрі загальної фізики, а з 2000 р. очолювала цю саму кафедру. У 2003 р була призначена заступником директора інституту з наукової роботи, а з 2007 по 2014 р. (в цьому році вона також призначена на посаду проректора університету з наукової та міжнародної діяльності) працювала на посаді директора СТІ.

З призначенням Поркуян О.В. на посаду директора СТІ покращились якісні показники його діяльності. Була створена спеціалізована Рада з захисту дисертацій, збільшилась кількість докторів та кандидатів наук. З 2010 р. в СТІ – першому із структурних підрозділів СНУ ім. В. Даля – стала створюватися система дистанційної освіти. Це було реакцією на одну із визначених світових тенденцій розвитку вищої школи (згідно прогнозу, на 2020 р. 2/3 всіх студентів перейдуть саме на таку форму отримання знань). Ці ідеї були підтримані у 2012 р. Вченою радою університету, що стало підґрунтям відносно успішного переходу СНУ ім. В. Даля восени 2014 р. (момент евакуації вишу із зони бойових дій в Луганську до міста Сєвєродонецьк) на дистанційну систему MOODLE, на цей час найбільш розповсюджену в світі.

Ольга Поркуян – автор 7 книг і монографій, 8 патентів та авторських свідоцтв, понад 150 наукових статей. ЇЇ наукові інтереси: моделювання, контроль і управління в умовах неповної інформації, а також дослідження поверхневих ультразвукових хвиль. Підготувала 3 кандидатів наук. Очолює спеціалізовану вчену раду за спеціальністю «Автоматизація процесів керування». Нагороджена нагрудним знаком “Відмінник освіти України”.

ЗАСЛУЖЕНІ ПРОФЕСОРИ (ПОЧЕСНІ РЕКТОРИ), ЯКІ ЗМІНИЛИ СТАТУС ВИЩОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ НА БІЛЬШ ВИСОКИЙ:

Народився у Луганську 18 лютого 1942 року. У 1956 році вступив до Луганського машинобудівного технікуму, а з 1960 року продовжив навчання у машинобудівному інституті, який закінчив з відзнакою за спеціальністю інженера-механіка з локомотивобудування. Також з відзнакою закінчив одночасно інститут патентознавства.

Олександр Голубенко працював десять років на тепловозобудівному заводі, потім – з 1970 року – у Луганському машинобудівному інституті. В 1973 році достроково закінчив аспірантуру названого вузу у зв’язку із захистом у Харківському політехнічному інституті кандидатської дисертації. У 1987 році в Московському інституті інженерів залізничного транспорту захистив дисертацію доктора технічних наук.

З 1973 року – на викладацькій роботі в якості старшого викладача, доцента, професора. У 1975р. обраний на посаду завідувача кафедрою локомотивобудування. З 1991р. – проректор і з 1997 року – ректор вузу, який у теперішній час має назву «Східноукраїнський національний дослідницький самоврядний (автономний) університет імені Володимира Даля».

Під його керівництвом університет значно покращив показники, що притаманні вишам. Кількість студентів стала понад 33 тис. (іноземців – майже 2000 тис.), докторів наук, професорів – майже 200 осіб, кандидатів наук, доцентів – понад 750. У СНУ ім. В. Даля створено 15 спеціалізованих рад із захисту дисертацій. Більше 80% із діючих 107 кафедр стали випускаючими. Чисельність спеціальностей, за якими готуються бакалаври, спеціалісти та магістри зросла до 130. Зміцнилась навчально-дослідницька база університету, яка у чисельному вимірі зросла до 57 приміщень. При цьому певні з них стали візитною карткою окремих міст: у Луганську – корпуси математичного факультету, а також інституту юриспруденції та міжнародного права, храм Св.О.Невського в університетському парку; в Євпаторії – корпус філії Кримського факультету СНУ ім. В. Даля.

Поруч з цим, Голубенко О.Л. у своїй діяльності також акцентував увагу на соціальному захисті професорсько-викладацького складу, працівників та студентів вузу шляхом підвищення матеріального заохочення, покращення умов праці та навчання, а також оздоровлення учасників навчального процесу у створених філіях та базах відпочинку в містах Феодосія, Лівадія, Євпаторія, Скадовськ. Одночасно реалізовувалось концептуальне положення розвитку університету щодо наближення навчального процесу до міст проживання студентів (м. Антрацит, Краснодон, Стаханів та ін.).

Практично кожен рік університет завойовував декілька золотих медалей на міжнародних та українських виставках, конкурсах, змаганнях. Все це дозволило увійти вишу до десятки кращих університетів України; в усіх рейтингах займалися стабільно високі позиції. За період його ректорства університет кілька разів підвищував статусні показники, які є сьогодні найвищими в освітній галузі України.

Голубенко О.Л. з 1990 року – Заслужений діяч науки і техніки України, з 1997р. – Почесний залізничник України, з 2000 р. – Почесний громадянин міста Луганськ, з 2002 року – заслужений професор (почесний ректор) СНУ ім. В. Даля. У 2004 році став Лауреатом Державної премії України в галузі науки і техніки. У 2005 році нагороджений орденом Республіки Польща «Кавалерський хрест за заслуги». Повний Кавалер ордена України «За заслуги»: III ступеня – 2001 рік, II ступеня – 2004 рік, I ступеня – 2007 рік. У рік 70-річного ювілею О.Л. Голубенку присвоєно звання Герой України з врученням Ордена Держави за значний внесок у зміцнення освітнього потенціалу України, багаторічну плідну науково-педагогічну діяльність.

Олександр Голубенко – автор 20 книг і монографій, понад 400 наукових статей, 145 авторських свідоцтв на винаходи та зарубіжних патентів. Підготував особисто 8 докторів та 17 кандидатів наук. Створив наукову школу «Теорія і математичне моделювання процесу тертя з прослизанням і її використання для підвищення ефективності роботи рушійних коліс транспортних екіпажів».

Народився 8 жовтня 1926 в селищі Алмазна Луганської області. З 1943 року по 1950 рік служив в армії, брав участь у бойових діях на 3-му Українському фронті. Потім п’ятнадцять років О.М. Коняєв працював на Луганському тепловозобудівному заводі, розпочавши свою трудову діяльність інженером в цеху, який тоді називався паровозозбиральний.

А у віці 34 років він очолив конструкторський відділ заводу і став його головним конструктором з локомотивобудування. На цій посаді він працював дев’ять років. Працюючи головним конструктором, О.М. Коняєв зробив значний внесок у розвиток вітчизняного тепловозобудування. Під його керівництвом і безпосередній участі спроектовані, випробувані і впроваджені у виробництво базові моделі вітчизняних магістральних тепловозів типу 2ТЕ10Л, М62, ТЕ109 та інші.

У 1969 році О.М. Коняєв, як висококваліфікований фахівець, був запрошений на педагогічну роботу в Луганський машинобудівний інститут і на другий рік після захисту докторської дисертації (1973) він призначений його ректором. На цій посаді він відпрацював 23 роки – це найбільший термін серед всіх керівників вузів Луганського регіону.

Велика енергія і працьовитість дозволили покращити матеріально-технічну базу інституту. За роки його керівництва побудовані і введені в дію нові навчальні, виробничі і побутові корпуси, об’єднані на загальній території як студентське містечко. Значно зміцнився кадровий склад вишу: докторів наук, професорів стало 37, а кандидатів наук, доцентів – 335 (61% від загальної кількості викладачів). Із діючих 40 кафедр 20 стали випускаючими. З’явилися нові спеціальності – економічні, електротехнічні, транспортні, юридичні. Все це дозволило забезпечити суттєву зміну статусу вищого навчального закладу, який поступово із спеціалізованого машинобудівного перетворився на багатопрофільний вищий навчальний заклад. У 1993 році на базі Луганського машинобудівного інституту створений Східноукраїнський державний університет, а Коняєва О.М. затверджено його президентом.

Професору Коняєву О.М. було присвоєно звання Заслуженого працівника вищої школи України. Він був нагороджений 2-ма орденами: «Трудового Червоного Прапора» та «За заслуги» III ступеня, 10 медалями. З 1993 року – Почесний громадянин міста Луганськ, з 1997 року – заслужений професор (почесний ректор) Східноукраїнського державного університету.

Олексій Коняєв – автор понад 250 друкованих праць, авторських свідоцтв, зарубіжних патентів. Особисто підготував 3-х докторів і 16 кандидатів наук. Довгий час він був відповідальним редактором республіканського міжвідомчого науково-технічного збірника «Конструювання і виробництво транспортних машин».

Народився в 1928 році на руднику ім. Лібкнехта Артемівського району Донецької області. З 1944 року – студент Краматорського машинобудівного технікуму, який закінчив з відзнакою в 1948 році. З 1948 року – студент Харківського політехнічного інституту, з 1953 року – аспірант кафедри «Підйомно-транспортні машини і обладнання» (ПТМіО). У 1956 році захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата технічних наук; в 1975 році присвоєно звання професора по кафедрі ПТМіО.

З липня 1960 року призначений Міністерством вищої і середньої спеціальної освіти України на посаду ректора Луганського вечірнього машинобудівного інституту. Спочатку під його керівництвом інститут був відроджений з попелу в статусі вечірнього вузу («попіл» – гіпербола, бо евакуація під час другої світової війни Луганського машинобудівного інституту до м.Омськ закінчилась тим, що там залишились практично всі викладачі та обладнання), потім – денного, а з часом був перетворений у виш з усіма формами навчання: денною, вечірньою та заочною. Ці суттєві статусні зміни супроводжувались відповідним відтворюванням колективу кваліфікованих викладачів (у 1960 році в виші лише троє викладачів мали вчений ступінь та звання, а у 1974 році – вже 163) та матеріально-технічній бази, що створили умови для повноцінного навчального процесу.

У 1971 році Луганський машинобудівний інститут отримав статус вищого позакатегорійного вузу, в якому функціонують 10 факультетів, 37 кафедр, де готують фахівців з 17 інженерних спеціальностей. Багато сил і енергії вкладено Румянцевим Б.П. у будівництво студентського містечка. Результатом стали побудова чотирьох навчальних корпусів, механічних майстерень, 3-х гуртожитків, початок будівництва санаторію-профілакторію. За ці показники інститут зайняв 3-е місце в соціалістичному змаганні з побуту в колишньому СРСР, а в 1972 році 1-е місце; потім був представлений по лінії ВЦРПС на ВДНГ СРСР.

Професор Румянцев Б.П. нагороджений 2-ма орденами: «Трудового Червоного Прапора» і «Знак Пошани» та 4 медалями. В 1996 році йому було присвоєно звання – Заслужений працівник народної освіти України. З 1997 року – заслужений професор (почесний ректор) Східноукраїнського державного університету, з 1998 року – Почесний громадянин міста Луганська.

Борис Румянцев – автор 8 книг і монографій, близько 200 наукових робіт і науково-методичних розробок, 27 авторських свідоцтв, він був неодноразово нагороджений медалями ВДНГ. Відомий вчений в галузі грейферобудування, створена ним наукова школа грейферистів відома в країні та за її межами.