Згадує доцентка кафедри журналістики та українознавчих студій Ірина Кошман, Настіна педагогиня, якій дівчина за будь-якої нагоди дякувала і за науку і за допомогу у справах життєвих:
«Так складно, майже неможливо про це писати…
Трагічно загинула Настя Волкова.
Вона почала навчання в нашому університеті ще в Луганську, вивчала видавничу справу й редагування. Яскрава лідерка групи й сумлінна староста. Творча особистість і людина, закохана в книжки. Які гарні книжечки вона створювала…
В 14 році зустрілися в Сєвєродонецьку. Вже там вона захопилася журналістикою, закінчила магістратуру. І почала працювати. Вдумлива, пряма, рішуча, відверта в своїх переконаннях.
Я думаю, що її обличчя відоме всім, хто був у Сєвєродонецьку в лютому-травні трагічного 22 року. Тому що ми бачили місто й події в ньому її очима – це вона вела майже щоденні репортажі з міста, що зазнавало нападу. Вона й покинула місто однією з останніх.
Настя стала військовою кореспонденткою. Казала, що мріє про те, щоб бути першою, хто розповість країни про звільнені міста Луганщини.
Вона була такою цікавою, такою чудовою, такою щирою людиною. Такою сміливою. Скільки в неї було ідей і надій. Але до Перемоги вона не хотіла іншої роботи.
Так складно, майже неможливо про це писати…»
За інформацією FREEДОМ, Анастасія Волкова постійно працювала у найгарячіших точках Луганської і Донецької областей, була дуже відданою своїй роботі і жодного разу не подумала переїхати у безпечніше місце.
“Я народилася та виросла у Луганську і втратила рідний дім. Тож, професійна діяльність для мене – все. Наразі це – сенс мого життя. І коли по роботі я можу заїхати на рідну землю, моє серце наповнює відчуття болю та жаги робити більше для висвітлення лиха, яке Росія принесла в Україну, для висвітлення злочинів російських військ. Я дуже хочу побачити свій рідний дім, який не бачила з 2014 року, але також я хочу, щоб всі розуміли, яку ціну українці сплачують кожного дня цієї визвольної боротьби”, – говорила Настя про свою роботу.
З 2018 року працювала військовою кореспонденткою каналів українського державного іномовлення. У червні 2022 року була нагороджена орденом “За заслуги” III ступеня. Анастасії Волковій був 31 рік.
Довелось і авторці цього матеріалу деякий час працювати з Анастасією в луганській телерадіокомпанії, переміщеній в Сєвєродонецьк. Настя дуже відрізнялася від своїх колег-ровесників. Вона дуже хотіла стати професіоналом, хоча багато хто вважав, що в неї недостатньо задатків. Незважаючи на це, цілеспрямована дівчина вхопилася за шанс втілити свою мрію, який надало їй керівництво організації. Вона «чіплялася» до своїх колег із запитаннями щодо своїх матеріалів, вчилася всього й у всіх при всякій нагоді. І ставши тією, ким вона таки стала, була дуже щедра на щиру вдячність своїм вчителям і теплі, дружні обійми.
Можу сказати, професійний і життєвий шлях Насті став для мене прикладом успішного подолання перешкод і має стати прикладом для наших студентів – немає нічого неможливого!
Вона подолала все, що випало на її долю: бездомів’я і безгрошів’я з початком війни, свою дикцію, несумісну з роботою телерепортера, обстріли під час знімань репортажів, наслідки важкої хвороби і багато чого, про що ми не знаємо. Вона подолала б і не такі перешкоди і випробування, але загинула через фатальну ДТП.
Ми, університетська спільнота, пишаємось і будемо пишатися незламною дівчиною зі стрижнем Анастасією Волковою, нашою частиною.
Наталія Ізразцова, начальниця відділу
по зв’язкам з громадськістю