Чи бачимо ми те, на що дивимося?

Катедра політологічних та культурологічних студій СНУ ім. В. Даля знову дарує інтелектуальну радість викладачам, аспірантам і студентам не тільки свого університету, а й інших вишів України. Цього разу це роздуми над проблемою адекватності нашого світобачення і світорозуміння разом з вельмишановною лекторкою Лідією Стародубцевою, завідувачкою катедри медіакомунікацій, професоркою Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна.

Лідія Стародубцева – історикиня культури, медіаекспертка, арткураторка, авторка і ведуча серії телепрограм («Чайна церемонія», «Діалоги», «Арт-Допит»), радіо- і тележурналістка, журналістка програми «Понад бар’єрами» Радіо Свобода (Празька редакція), авторка сценарію, продюсерка і режисерка серії короткометражних фільмів, створених спільно з Ігорем Померанцевим спільного виробництва Радіо Свобода (США) та Media Topos Films (Україна), що отримали престижні міжнародні нагороди, членкиня Національної спілки художників України, Національної спілки журналістів України, Європейської медійної спілки, авторка 6 книг і понад 200 публікацій, головна редакторка серії культурологічних видань, організаторка низки комунікативних проєктів, спрямованих на міждисциплінарну інтеграцію («Полілог», «UnVacuum», «El Topos»).

Чи бачимо ми те, на що дивимося?

Тема лекції “Анаморфоз: роздуми про точку зору і дистанцію” є дуже глибокою, як і сама лекторка, і актуальною за всі часи, особливо в сьогоднішньому швидкоплинному та перенасиченому мультімедійністю світі.

У своїй лекції Стародубцева поставила і намагалася розкрити дуже важливе для характеру життя кожної людини питання: чи бачимо ми реальний світ і події в ньому, чи – тільки спотворені нами або тими, хто нам дає інформацію (різноманітні медіатори), образи реальності та подій? Чи маємо ми на увазі кожного разу, що наше бачення світу залежить від точки зору й дистанції, що зміна дистанції та точки, з якої ми дивимося на подію, змінює, іноді кардинально, зміст події?

І що ж у цьому разі ми бачимо: самі форми (морфе), аморфне (без форми, постійне «перетікання», зміна образу),  анаморфне (бачення того, що ми хочемо побачити)?

Чи бачимо ми те, на що дивимося?

А, може, ми бачимо тільки себе, своє відзеркалення?

Чи бачимо ми те, на що дивимося?

Чи не виникає феномен «хиткої віри» в те, що незважаючи на калейдоскоп змін форми, все ж існує «правильна» форма? Більше того, чи не спрямовані прагнення найрозумніших, наймудріших, найталановитіших людей всіх часів і народів у політиці, науці, мистецтві на пошук саме цих «правильних форм»?

Чи бачимо ми те, на що дивимося?

Чи вміємо ми хоча б іноді виходити за межі створених нами та соціумом стереотипів, і якщо вміємо, то чи не дивуємося тому, що бачимо за цими рамками?

Чи бачимо ми те, на що дивимося?

І що ж нам робити, щоб вийти за рамки стереотипів і кліше, очистити свою свідомість від загальних стереотипів, крізь які ми дивимося на світ?

Чи бачимо ми те, на що дивимося?

Може, для початку зрозуміти це і захотіти самому побачити світ, знайти свою точку зору, свою дистанцію? Саме цю відповідь пропонує Лідія Стародубцева на свої запитання.

«Знайдіть свій ракурс, – запропонувала шановна лекторка, – змініть перспективу, відкрийте іншу проєкцію – і перед вами з’явиться те, чого ви раніше не помічали. Так само, як у творі живопису, і “в картині світу”, історії та культурі, людях і подіях, образах і сенсах, пам’яті та уяві, медійних фантомах і повсякденному життєвому просторі під особливим кутом зору та за умови вибору певної дистанції можна побачити те, чого не бачать інші. “Анаморфоз” – це челендж і відкрите запитання: чи зможемо за видимим побачити невидиме, за явним – приховане, знайти “правильну” форму в безформній, розірваній, фрагментованій реальності?»

Лекція привернула велику увагу усіх слухачів, висловлені думки, глибокий, сенсонасичений і дуже цікавий ілюстративний матеріал лекції  ініціювали роздуми над людським світобаченням і світорозумінням взагалі та кожного присутнього на лекції, зокрема.

Після лекції і її жвавого обговорення організатор та модератор заходу доцентка катедри політологічних та культурологічних студій Наталія Шелковая разом з усіма слухачами щиро подякувала Лідію Стародубцеву за лекцію та висловила разом із завідувачкою кафедри доценткою Людмилою Павловою надію на подальшу співпрацю кафедри ПКС та  СНУ ім. В. Даля з кафедрою медіакомунікації ХНУ ім. В.Н. Каразіна. Ця ідея сподобалася лекторці, і вона підтримала її.

Чи бачимо ми те, на що дивимося?