Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля став одним із закладів вищої освіти, історію яких представлено у спецпроєкті NV «Релоковані університети України: виживання, підтримка і стратегія повернення». Матеріал присвячений університетам, які через війну були змушені змінювати місце роботи, адаптувати освітній процес та зберігати академічні спільноти в умовах постійних викликів.
Університет без стін — це не метафора, а реальність для тисяч українських науковців. Те, що у 2014-му починалося як вимушена евакуація зі Сходу та Криму, у 2022-му перетворилося на випробування подвійною релокацією.
Сьогодні десятки закладів вищої освіти функціонують у режимі «екзилу», розкидані по мапі України — від Рівного до Дніпра. Вони втратили унікальні лабораторії, техніку, клінічні бази та архіви, але зберегли головне — людей та наукові школи.
Попри все, вони щодня стикаються з викликами: відсутність власного житла для колективів, конкуренція за ресурси в нових громадах та постійна загроза «інтелектуальної окупації». росія вже зараз намагається поглинути науковий потенціал захоплених регіонів, створюючи фейкові філії на базі захоплених українських ЗВО.
Як перетворити «режим виживання» на стратегію розвитку? Чому ці університети є не просто закладами освіти, а кадровим резервом національної безпеки, який першим повернеться на деокуповані території? Шукаємо відповіді разом із ректорами, представниками профільного міністерства та студентами, які пройшли шлях релокації особисто.
Університет із характером. Як забезпечувати інженерну освіту, релокуючись двічі
Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля також двічі пройшов через повну релокацію. У 2014 році заклад залишив Луганськ, перемістившись до Сєвєродонецька, а у 2022-му був змушений вдруге розпочинати все з нуля вже в Дніпрі та Києві. Виконувач обов’язків ректора Олексій Целіщев зазначає, що цей досвід став визначальним для ідентичності закладу.
Олексій Целіщев
виконувач обов’язків ректора Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля
«Дві релокації — це не просто переїзд. Це двічі прожита втрата дому і двічі усвідомлений вибір залишитися українським університетом. Після 2014 року ми багато говорили про збереження стійкості школи, колективу, традицій. Ідентичність університету стала ще більш чіткою: ми — університет стійкості», — пояснює Целіщев О. Б.
Одним із найбільш специфічних викликів для сучасного університету є втрата потужної матеріальної бази. Якщо гуманітарні спеціальності легше адаптуються до дистанційного формату, то підготовка інженерів та хіміків потребує обладнання, лабораторій та майстерень. Олексій Целіщев визнає, що це одна з найболючіших тем, яку наразі вдається вирішувати завдяки партнерствам.
«Там, де не можемо швидко відновити власну матеріальну базу, — домовляємося з іншими університетами, лікарнями, підприємствами. Студенти проходять практику на базі тих організацій, де вони фізично перебувають. Інженери — на підприємствах, які або релокувалися разом зі Сходу, або працюють у приймаючих регіонах. Маємо приклади, коли компанії відкривають для наших студентів доступ до свого обладнання, а іноді — і спільні навчальні простори», — розповідає Олексій Целіщев.
Міжнародні партнери допомагають закладу програмним забезпеченням та грантами, що дає змогу давати студентам практику навіть без великої кампусної інфраструктури.
Наразі СНУ ім. В. Даля функціонує як мережевий університет. Колектив та студенти розосереджені: частина проживає в гуртожитках чи орендованому житлі в містах базування, частина залишається в інших регіонах України або за кордоном. Олексій Борисович зазначає, що така структура ускладнює управління, але водночас робить університет більш гнучким. Важливим фактором стійкості є і взаємодія з громадами та державою.
«Підтримка є, і вона відіграє важливу роль. Місцева влада допомагає з приміщеннями, побутовими питаннями, інтеграцією університету в міське середовище. Держава підтримує через збереження статусу, фінансування, участь у програмах для релокованих закладів освіти. Так, іноді хотілося б швидших рішень або більш гнучких механізмів, але в умовах війни ми розуміємо обмеження і цінуємо те, що маємо», — зазначає Олексій Целіщев.
На тлі спроб рф використати промисловий та науковий потенціал на окупованих територіях, СНУ ім. В. Даля продовжує боротьбу за абітурієнтів зі Сходу. Олексій Целіщев наголошує, що університет не вступає в пряму конкуренцію з окупаційною владою, а протиставляє їй цінності та стандарти.
«Ми не конкуруємо з окупацією — ми протиставляємо їй цінності. Для багатьох наших викладачів принципово залишатися в українській системі освіти, навіть якщо це складніше фінансово чи організаційно. Наш аргумент простий: диплом українського університету, викладачі, які працюють за українськими стандартами, і перспектива бути частиною відновлення країни після війни», — стверджує очільник університету.
Для абітурієнтів із прифронтових територій заклад пропонує гнучкі формати та індивідуальний супровід — допомога з документами, адаптацією, академічними «хвостами», питаннями безпеки. Целіщев О. Б. переконаний, що саме цей досвід виживання та адаптивності є перевагою закладу.
«СНУ ім. В. Даля — це університет із характером. Ми навчаємо не лише професії, а й відповідальності та вміння працювати в складних умовах. Його можна позбавити корпусів, але неможливо позбавити духу. Для багатьох молодих людей це важлива історія — бути частиною спільноти, яка вистояла і продовжує будувати майбутнє України», — підсумовує Олексій Целіщев.
Матеріал підготовлено за інформацією спецпроєкту NV «Релоковані університети України: виживання, підтримка і стратегія повернення».
Докладніше про історії релокованих закладів вищої освіти можна прочитати за посиланням: https://nv.ua/ukr/project/relokovani-universiteti-ukrajini-vizhivannya-pidtrimka-i-strategiya-povernennya-50604140.html